Системно-феноменологічна психотерапія

Системно-феноменологічна психотерапія або системно-феноменологічний підхід в психотерапії,  інструментом якого є розстановки, був створений німецьким психотерапевтом, філософом і богословом Бертом Хеллінгером у 80-х роках минулого століття. Цей метод також називають «розстановки за Хеллінгером», «сімейні розстановки», «системні сімейні розстановки», «системні розстановки».

Метод розстановок виник на стику феноменологічної філософії і психології. Щоб визначити місце, яке займає метод розстановок в сучасній психотерапії, слід враховувати, що він виник на основі авторського синтезу багатьох загальновизнаних напрямів. Перш за все, метод розстановок у своїй теоретичній основі належить до психодинамічного напряму, базові положення якого створив З. Фрейд ще в кінці ХІХ ст. Але особливо багато паралелей помітно між вченням Б. Хеллінгера і аналітичною психологією К. Юнга: уявлення  про поле розстановки, про рух загальної душі, про подолання виключення (Б.Хеллінгер) і уявлення про загальну душу, архетипи Тіні та інтеграції психологічних складових особистості (К. Юнг). Крім того, методи трансактного і сценарного аналізу, розроблені в 1950-60-х роках американським психотерапевтом Е. Берном, безпосередньо  здійснили вплив на виникнення і розвиток методу розстановок.

З іншого боку, метод розстановок також має дуже багато спільного з методом психодрами Я. Морено, який вважав свій метод альтернативою психоаналізу З. Фрейда. Ще одне джерело і своєрідний попередник розстановок – метод сімейної реконструкції, який започаткувала засновниця системної терапії В.Сатир в 1980-х роках. При цьому вона теж орієнтувалася на метод психодрами.

Зв’язок методу розстановок з цілою групою різних методів психотерапії підтверджують і факти з біографії Б. Хеллінгера. Відомо, що він поступово освоїв:  класичний психоаналіз, первинну терапію А. Янова,  трансактний аналіз Е. Берна,  недирективну гіпнотерапію М. Еріксона,  провокативну терапію Фареллі,  гештальт-терапію,  утримуючу терапію І. Прекоп,  нейролінгвістичне програмування,  сімейну терапію.

Таким чином, при розробці методу розстановок були використані досягнення різних напрямів психології та психотерапії. Тому розстановки дійсно є методом практичної психології  та методом психотерапії.

У цьому методі клієнтська історія (проблемна ситуація) описується як елементи деякої системи та їх взаємодії. Коли метод починав розвиватися, клієнтські історії представлялися тільки як взаємодія членів сімейної системи. Тому спочатку метод називався «сімейні розстановки».

Основним інструментом методу системних розстановок є замісницьке сприйняття. Цей феномен полягає в тому, що замісник в розстановці може в загальних рисах відчути стан свого прототипу і його взаємодію з іншими членами системи. При цьому замісник може нічого не знати про свої прототипи. Також і клієнт і терапевт можуть нічого не знати про прототип, який представлений в розстановці своїм заступником. Незнання не заважає замісницькому сприйняттю. Психотерапевти, які працюють в цьому методі,  довіряють даним замісницького сприйняття, грунтуючись на величезній кількості зроблених розстановок і отриманих доказах про правильність трансльованих замісниками динаміках.

Джерело, з якого замісники отримують інформацію про своїх прототипів, отримало назву «поле». Його також називають «морфічним полем», «морфогенетичним полем», «знаючим полем».

Довіра до інформації, почуттів і відчуттів, що приходять з поля за допомогою замісницького сприйняття, є основною ознакою методу системних розстановок, який вирізняє його від інших методів, в яких використовується розстановка елементів систем (таких, наприклад, як психодрама, сімейна скульптура В. Сатир, тест Герінга, піскова терапія).

Після того, як замісники проблемної ситуації клієнта розставлені в просторі, вони можуть рухатися з дозволу розстановщика і коротко описувати словами, що вони відчувають. Таким чином, в розстановці може бути досягнуто сприйняття ситуації, що виходить далеко за межі того, що розповідає клієнт або що він передає через невербальні (тілесні) сигнали. Зокрема, можна побачити взаємодії членів сім’ї, про які клієнт не має інформації або не може її адекватно передати в силу своєї залученості в проблемну ситуацію. Це відкриває терапевтичні можливості, які поки не доступні в багатьох інших допомагаючих  практиках.

Терапевт, клієнт і група спостерігають взаємодію замісників. Феноменологія, тобто спостереження, вільне від припущень та інтерпретацій, є основою методу. Тому метод ще прийнято називати «системно-феноменологічний підхід».

Розстановщик взаємодіє з клієнтом і замісниками, здійснюючи роботу, спрямовану на те, щоб повніше розкрити в розстановці виявлену ситуацію і допомогти клієнту досягти глибокого контакту з тим, що відбувається. Нерідко виявлене в розстановці є досить важким (саме тому у клієнта раніше не було контакту з цим) і в методі розстановок розроблений широкий арсенал підходів, які допомагають клієнту асимілювати цей досвід. Також системно-феноменологічний метод володіє  різноманітними технологічними прийомами, що допомагають адекватно проявити історію, яка розгортається в розстановці – в тій мірі, в якій вона зараз приходить з поля і в тій мірі, в якій вона може бути зараз сприйнята клієнтом, замісниками, групою і самим терапевтом.

Термін «розстановки» можна розглянути з трьох точок зору: розстановки як прикладна філософія, розстановки як метод, і розстановки як техніка.

Розстановки як філософія. Розстановки ґрунтуються на трьох законах (за Б. Хеллінгером): закон приналежності; закон ієрархії; закон балансу. Закон приналежності: «Ніхто не виключений».  Всі, хто входить в сімейну систему, мають однакове право на приналежність. До сімейної системи відносяться прямі предки, нащадки, братии та сестри, а також люди, пов’язані з членами вашої родини рівнем життя і смерті. Закон ієрархії: члени сімейної системи, що народилися раніше, в ієрархії вище, ті, хто народилися пізніше – нижче. Виняток – особлива роль (рівень життя і смерті). З іншого боку, нові системи мають перевагу перед старими. Закон балансу: система прагне до врівноваження, як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус. Коли в системі балансу немає, вона перестає існувати, якщо не знайшла способу його врівноважити. Розстановки як метод: розстановки – це системно-феноменологічний метод. Тому з одного боку, проблема клієнта розглядається як частина системи (наприклад, сімейної), і змінюючи щось в одній ланці системи, здійснюється вплив і на інші її елементи (якщо клієнт  робить собі розстановку, є велика частка ймовірності, що в житті його партнера, дітей або батьків теж щось зміниться). З іншого боку, кожна історія унікальна, і те рішення, яке «спрацювало» в розстановці у одного клієнта, може виявитися абсолютно непрацюючим  в розстановці іншого. Таким чином, кожна розстановка – це одиничний витвір мистецтва.

Прийнята класифікація розстановок:  за формою проведення розстановки можуть бути груповими та індивідуальними. Їх можна робити за допомогою замісників, з предметами і в уяві. За присутності клієнта під час розстановки: дистанційні та очні. За предметом розстановки класифікують на  сімейні, організаційні, структурні та ін.

Розстановки як техніка. Є клієнт, є розстановщик, є запит (фокус), є замісники. Завдання розстановки – зробити клієнта більш цілісним, фокусуючи поле на певному  моменті  за допомогою розстановщика і замісників. Замісникамми можуть бути як люди, так і різні фігурки, предмети і якоря.

Важливим є  поняття резонансу і переплетення. Клієнт є носієм своєї проблеми за резонансом з кимось із сімейної системи (найчастіше), перебуваючи з ним в переплетенні. Розстановка розплутує переплетення, і у людини з’являється енергія для свого життя.

Якщо описувати схематично, то розстановка проходить приблизно так.

  • Запит клієнта і його обробка розстановщиком-психотерапевтом.
  • Налаштування діади (як клієнт довіряє терапевту, як терапевт відчуває клієнта тощо).
  • Налаштування фокуса розстановки (Терапевт і клієнт вибирають кого і як поставити).
  • Виставлення фігур (замісники, фігурки, відправні образи в уяві).
  • Рух фігур.
  • Терапевтичні рухи  і фрази.
  • Завершення розстановки.

Розстановка зазвичай триває від 30 хвилин до години-півтори.